НЕЗАКОННЕ ВИКОРИСТАННЯ ТОРГОВЕЛЬНОЇ МАРКИ В ДОМЕННОМУ ІМЕНІ: ЯК ДОВЕСТИ ПОРУШЕННЯ В СУДІ

28 вер.

Читати 3 хв

Колись доменне ім'я було лише технічною адресою сайту. Сьогодні це повноцінний засіб індивідуалізації бізнесу: за адресою в браузері клієнт упізнає компанію так само, як за вивіскою чи логотипом. Саме тому недобросовісні конкуренти дедалі частіше реєструють домени, тотожні або схожі з чужими торговельними марками, — щоб перехопити клієнтів і скористатися чужою репутацією.

Закон тут на боці правовласника. Стаття 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» відносить до використання марки, зокрема, її застосування в мережі Інтернет. А частина друга статті 20 прямо визнає порушенням використання торговельної марки в доменних іменах без згоди власника свідоцтва. Схожий підхід закріплено і в праві ЄС: стаття 10(2) Директиви 2015/2436 дозволяє власнику марки забороняти використання тотожного чи схожого позначення в торгівлі незалежно від того, на якому носії воно розміщене.

Проте наявність норми ще не гарантує перемоги. На практиці справи виграє той, хто зумів належно довести порушення. А інтернет має неприємну особливість: вміст сайту порушник може змінити або видалити будь-якої миті — наприклад, одразу після отримання претензії.

Скріншот: найпростіший, але найвразливіший доказ

Зробити знімок екрана може кожен, і саме тому суди ставляться до нього обережно. Відповідач легко може заявити, що скріншот змонтований або не відображає реального стану сайту.

Показовою є справа №760/14092/23. Солом'янський районний суд міста Києва у рішенні від 29 січня 2024 року прийняв роздруківки та скріншоти сайту як належні докази — але лише тому, що відповідач їх не спростовував і не ставив під сумнів. Якби відповідач зайняв активну позицію, такого доказу могло б не вистачити.

Висновок Центру компетенції: надійніший варіант

Значно вагомішим доказом є висновок за результатами фіксації та дослідження змісту веб-сторінок, який складає ДП «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес». Такий документ підтверджує, що саме було розміщено на сайті на конкретну дату.

У справі №757/12061/21-ц позивач надав саме такий висновок. Апеляційний суд його відхилив, але Верховний Суд у постанові від 30 жовтня 2024 року вказав, що так робити без належного мотивування не можна. Суд зобов'язаний оцінити належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також їх сукупність — як того вимагає стаття 89 ЦПК України.

Ще один приклад — справа №756/3297/24. Київський апеляційний суд у постанові від 4 лютого 2025 року визнав висновок Центру компетенції належним доказом і зазначив, що саме він засвідчив особу власника вебсайту.

Хто стоїть за доменом

Знати, що порушення є, замало — потрібно встановити, хто саме його вчинив. Перше джерело — сервіс WHOIS. Однак через законодавство про захист персональних даних відомості про реєстранта там часто приховані.

У такому разі є два шляхи: адвокатський запит до реєстратора або клопотання про витребування інформації судом. У вже згаданій справі №760/14092/23 особу реєстранта встановили саме з відповіді реєстратора на адвокатський запит. А Верховний Суд у постанові від 19 квітня 2021 року у справі №757/49191/16-ц підтвердив: належним підтвердженням особи власника сайту можуть бути дані адміністратора адресного простору та реєстратора, який реєстрував доменне ім'я.

Доказовий мінімум, який ми рекомендуємо

За нашим досвідом, для впевненої позиції в суді варто мати:

1. Відомості WHOIS або відповідь реєстратора щодо особи реєстранта.

2. Висновок Центру компетенції про зміст вебсторінок на дату виявлення порушення.

3. Висновок судового експерта у сфері інтелектуальної власності щодо схожості позначень та однорідності товарів і послуг.

Якщо суд відхиляє будь-який із цих доказів, він має пояснити чому, з посиланням на конкретні підстави. Це прямо випливає з позиції Верховного Суду у справі №757/12061/21-ц.

Чого бракує законодавству

Єдиного нормативного стандарту фіксації порушень в інтернеті досі немає, і суди оцінюють однакові докази по-різному. Ми вважаємо, що Закон варто доповнити переліком належних засобів доказування у доменних спорах і прямо закріпити статус висновку уповноваженої установи щодо фіксації змісту вебсторінок як допустимого доказу.

Практична порада: фіксуйте порушення одразу після виявлення — до того, як направляти претензію порушнику чи реєстратору. Інакше ризикуєте, що до моменту звернення до суду фіксувати вже не буде чого.